Коли ми перебуваємо там, між життями, перед втіленням, ми обираємо свою життєву Місію для наступного Життя.
Ми обираємо спосіб втілення, країну, час, батьків, словом, обираємо все. Абсолютно все.
Справа в тому, що коли ми втілюємося, ми забуваємо майже все, що ми вибрали.
Майже все. Що ми не забуваємо, так це те, що там, між життями, ми отримуємо Безумовну Любов. Це любов, яка не ставить умов, вона просто любить. Це любов Небес. Це любов Душі.
Коли ми опускаємося в це життя, коли ми народжуємося цього разу, ми хочемо продовжувати отримувати цю Безумовну Любов, тому що це наш орієнтир, це те, що ми знаємо. А також тому, що, щойно з'явившись на світ, дитина все ще вібрує через Душу.
Любов тут, внизу, на матерії, обумовлена, вона двоїста.
Люди люблять нас «якщо»...
Мама любить нас, якщо ми добре поводимося, якщо ми отримуємо гарні оцінки, якщо ми не вередуємо.
І ми, новачки, які звикли до любові без «якщо», без умов, починаємо відчувати біль.
Ми починаємо відчувати відторгнення. І ми відчайдушно намагаємося втекти від цього болю, бо не можемо зрозуміти, чому так має бути.
І ми кличемо его. До того, хто мириться з усім. До того, хто захищає нас від болю, неприйняття і покинутості.
І починає з'являтися необхідність захисту. І Душа починає згасати.
Але правда в тому, що, незважаючи ні на що, ми маємо велику космічну пам'ять і ніколи не забуваємо, що одного разу ми вібрували для Безумовної Любові. Це означає, що під час нашої Життєвої Місії ми ніколи не забуваємо її шукати.
На моїх курсах і в консультаціях, які я надаю, є багато людей, які, коли починають медитувати, кажуть мені, що їм дуже не вистачало енергії Небес ніби скучають за цим.
Ніхто не забуває.
Найближче до Безумовної Любові, яку ми отримуємо там, на Небесах, - це те саме , що ми відчуваємо, коли допомагаємо комусь. Неймовірне відчуття благодаті , відчуття того, що ти корисний, що ти потрібен, що ти особливий у чиємусь житті. Це відчуття настільки високе, настільки піднесене, що ми починаємо вірити, що це і є наша життєва місія на Землі.
І що стається, що ми робимо далі? Ми зупиняємо все, ми зупиняємо наш особистий еволюційний проект, ми зупиняємо наш пошук Світла, підтримання нашої первісної енергії, щоб піти і допомогти іншим, тому що ми думаємо, що це наша життєва місія. Насправді ж, ми несвідомо просто шукаємо Безумовної Любові. Ми все ще перебуваємо на стадії, коли нам потрібна любов ззовні. Ми ще не можемо відчути цю Безумовну Любов всередині себе.
Ми намагаємося отримати зовні, заради чого прийшли в це життя, тобто змогти отримати зсередини.
- «Я люблю себе без умов. Безумовно».
Як каже мені Ісус:
- “Замість того, щоб чекати, що хтось полюбить тебе тут, внизу, розширюй свій всесвіт, дій в”ідповідно до того у що віриш і ким ти себе вважаєш, і обирай згідно до того, що ти вибрала б найвеличніша Олександра , якою ти могла б стати одного дня.”
Усе це призведе до того, що ваша енергія підніметься, а ваша любов до себе зросте.
Ви зможете полюбити себе тільки тоді, коли нарешті зможете перетворитися на ту, ким ви є насправді. Коли ви досягнете свободи. Справжньої свободи бути тим, ким ти є.
І коли вам нарешті вдасться бути тим, ким ви є, енергія, яка буде випромінюватися, буде настільки сильною, що вона буде надихати інших людей, вона буде говорити іншим людям, що ця трансформація можлива. Що можна перетворитися з істоти, яка приходить просити любові у світу, на істоту, яка приходить дарувати любов світові.
І енергія цього перетворення настільки сильна, енергія, яка випромінюється, коли ви даруєте любов, настільки сильна... але для цього ви повинні, нарешті, бути здатні діяти у Світлі. Ви повинні вміти бути Душею замість того, щоб бути Его. Бо це навряд чи надихне інших людей.
Надихати інших змінювати себе, вміти любити себе, щоб ви могли дарувати любов, а не отримувати її, що є першим етапом творення.
Ніколи не забувай: коли істота знаходить своє власне Світло, вона вся... сяє.
АВТОР: ОЛЕКСАНДРА СОЛНАДО
